Сторінки
Поиск - Категории
Контакти
Контент
Стрічки новин
Поиск - Метки

    Про район

    pro-rayon-9.jpg

    Адміністративний устрій

    Києво-Святошинський район утворено у 1937 році.

    В Києво-Святошинському районі налічується 52 населених пункти, серед яких 2 міста районного значення – Боярка та Вишневе, селище Чабани та 49 сіл, на території яких діють 2 міських, 1 селищна, 25 сільських рад.

    Адміністративна межа району, яка півкільцем охоплює місто Київ, складає 72 тис. 564 га, що становить 2,6% від загальної площі Київської області.

    Географічне розташування

    Києво-Святошинський район знаходиться у центральній частині Київської області в лісостеповій зоні праворуч бассейну річки Дніпро.

    Із заходу напівдугою протяжністю в 60 км прилягає до Києва. На півночі межує з Вишгородським, на північному заході – з Бородянським і Макарівським, а на півдні – з Васильківським та Обухівським районами.

    Клімат помірноконтинентальний з достатнім зволоженням, сприятливий для вирощування зернових, овочевих і фруктово-ягідних культур.

    pro-rayon-8.jpg

    Населення

    Середня чисельність наявного населення станом на 1 січня 2018 року становить 185,9 тис. мешканців.

    Зокрема, міського населення – 78,2 тис. мешканців і сільського – 107,7 тис. мешканців. Жінок – 103,8 тис., чоловіків – 82,1 тис.

    Густота населення — 256 осіб/км².

    У Києво-Святошинському районі проживають громадяни різних національностей. У національному відношенні найбільшу питому вагу займають українці, росіяни, білоруси, поляки, вірмени, євреї, азербайджанці, молдавани, болгари, грузини, татари.

    Природні ресурси

    Корисні копалини району представлені в основному неметалічними (цегельно-черепичними глинами, будівельними пісками) та паливними торфовими покладами. Розвідано ряд родовищ підземних вод, які використовуються в господарсько-питних цілях.

    Водні ресурси

    По території району протікають 15 річок, серед яких: Ірпінь, Рокач, Буча, Козинці, Бобриця, Нивка, Мощунка, Горенка, Горлянка, Віта, Сіверка.

    Промисловість

    У Києво-Святошинському районі працюють 138 діючих промислових підприємств, із яких 66 – основного кола звітності.

    Заповідники

    Лісовий заказник загальнодержавного значення «Жуків Хутір» (Михайлівсько-Рубежівська сільська рада) – 622,5 га.;

    Орнітологічний заказник загальнодержавного значення «Жорнівський» (Княжицька сільська рада) – 90,0 га;

    Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення «Жорнівський» (Княжицька сільська рада) – 5,2 га;

    Ландшафтний заказник місцевого значення «Урочище Кирикове» (Лісниківська сільська рада) – 13,0 га;

    Ботанічний заказник місцевого значення «Гора Козинська» (Лісниківська сільська рада) – 2,35 га;

    Ботанічний заказник місцевого значення «Урочище Безодня» (Лісниківська сільська рада) – 3,35 га;

    Ботанічна пам'ятка природи «Ясень звичайний» (Лісниківська сільська рада) - 0,01 га;

    Заповідне урочище «Корчуватник» (Шпитьківська сільська рада) – 41,0 га;

    Геологічна пам'ятка природи «Білгородський горб» (Білогородська сільська рада).

    Сільське господарство

    Основна спеціалізація сільськогосподарських підприємств – вирощування зернових, плодоовочевої продукції, виробництво молока і м'яса. У районі нараховується 28 сільськогосподарських підприємств.

    Наука та освіта

    В районі функціонують: один вищий навчальний заклад І-ІІ рівнів акредитації, 38 денних загальноосвітніх закладів, 37 дошкільних закладів, 5 дитячих позашкільних установ

    Медицина

    У районі працюють 44 заклади охорони здоров'я (поліклініки, амбулаторії, профілакторії), 6 дільничих лікарень, 1 міська, 1 районна, 17 фельдшерсько-акушерських пунктів. Здоров'ям жителів району опікуються більше 3500 медичних працівників.

    Транспорт

    Районом проходить низка важливих автошляхів E40 М06, E95 М05 та E373.

    Автошлях М06 — автомобільний шлях міжнародного значення на території України, Київ — Чоп, який збігається із частиною Європейського автомобільного маршруту E40 (Кале — Брюссель — Краків — Київ — Волгоград —Ташкент — Алмати — Ріддер);

    Автошлях М05 — автомобільний шлях міжнародного значення на території України, Київ — Одеса, який є продовженням автошляху E95 - Європейський маршрут E95 (С-Петербург - Київ - Одеса) .

    Європейський маршрут E373 — європейський автомобільний маршрут Київ-Варшава, народна назва — «Варшавка».

    Історія

    Цілий ряд адміністративно-територіальних змін проходив протягом всього періоду до соціалістичної революції. Але Київський уїзд входив до складу Київської губернії. Від грудня 1845 року до революції значних змін не відбулося. Київська губернія поділялась на 12 уїздів, 203 волості, із них Київський уїзд – на 18 волостей, куди входили: Білгородська, Хотівська.

    В перші роки радянської влади в територіальному поділі Київської губернії відбулися незначні зміни. 27 квітня 1921 року було видано постанову ВУЦПК про включення Переяславського уїзду до складу Київської губернії. Київська губернія ділилась на 12 уїздів, Київський уїзд на 20 волостей, Стоянська, Хотівська, Шпитьківська. 3-15 вересня 1920 року Київський округ, як і всі інші, був ліквідований. З цього часу і до створення областей райони підпорядковувались безпосередньо центру. Після реформи 1930 на Київщині залишилось два самостійних міста: Київ, Бердичів, підпорядковані центру – Харкову, а також 19 районів і 1 міськвиконком. Київському міськвиконкому підпорядковувались 48 сільських і 3 селищних виконкоми, з них Білогородський, Бобрицький, Гатнянський, Горбовицький, Гореницький, Горенський, Мощунський, Петропавлівсько-Борщагівський, Петрушківський, Поштово-Вітянський, Княжицький, Крюківщинський, Лісниківський, Михайлівсько-Рубежівський, Мостищенський, селищні виконкоми: Софіївсько-Борщагівський, Тарасівський, Ходосіївський, Шпитьківський, Юрівський.

    4 квітня 1937 року Президія ЦВК УРСР видала постанову про створення адміністративних районів на території приміських зон міських Рад обласних центрів. Були створені Броварський і Київський (Святошинський) райони. До складу Київського (Святошинського) району ввійшло 33 сільські ради і 3 селищних ради: Білгородська, Бобрицька, Гатнянська, Горбовицька, Гореницька, Горенська, Крюківщинська, Лісниківська, Мощунська, Музичанська, Петрушківська, Петропавлівcько-Борщагівська, Поштово-Вітянська, Софіївсько-Борщагівська, Тарасівська, Хотівська, Шпитьківська, Юрівська, Личанська, Михайлівсько-Рубежівська, Мостищенська, Ходосіївська сільська рада в складі Обухівського району.

    5 серпня 1944 року був виданий указ Президії Верховної Ради УРСР «Про перейменування, уточнення і внесення змін в назви деяких міст, районних центрів України. Відповідно до цього указу Київський (Святошинський) район перейменований у Києво-Святошинський район.

    30 грудня 1956 року рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів місто Боярку перевели до категорії міст районного підпорядкування, а смт. Боярка-Будаєвка з присвоєнням найменування Боярка. 21 березня 1957 року Указом Президії Верховної Ради УРСР в межу міста Києва були включені наступні пункти Києво-Святошинського району: Пирогів і Чапаєвка, селище Дніпровського пароплавства острів «Жуковка», селище Феофанія, зона дачних поселень в урочищі Конча-Заспа. Пирогівська сільська рада була ліквідована.

    4 листопада 1957 року рішенням Київської облради населенні пункти Нова Боярка, Нова Тарасівка включені в межу міста Боярка Києво-Святошинського району.

    15 лютого 1958 року рішенням Київської облради Романівська сільська рада Києво-Святошинського району ліквідована з передачею населеного пункту в межу м. Ірпінь Києво-Святошинського району. Новостворене селище Вишневе включено в залікові дані і підпорядкувала його Крюківщинська сільська рада Києво-Святошинського району. 13 лютого наступного року рішенням Київського облвиконкому селище Вишневе Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району віднесено до категорії селища міського типу.

    20 грудня 1960 року рішенням Київського облвиконкому Мироцька сільська рада Бородянського району передана до складу Києво-Святошинського району.

    18 серпня 1962 року рішенням Київського облвиконкому село Вишгород Києво-Святошинського району віднесено до категорії смт.

    30 грудня 1962 року вийшов указ Президії ВР УРСР «Про відношення і підпорядкування обласних (промислових) Рад депутатів трудящих міських поселень УРСР». У відання обласних (промислових) Рад були передані наступні міста Київської області з підпорядкуванням радам населених пунктів: м. Ірпінь, м. Боярка, м. Вишневе. Того ж дня був виданий указ Президії ВР УРСР «Про збільшення сільських районів Української РСР». Було зменшено 19 районів, залишилось 12, із них Києво-Святошинський (центр м. Київ) у складі сільської ради Києво-Святошинського району.

    1 червня рішенням облвиконкому Вузівська та Личанська сільські ради Макарівського району були передані до складу Києво-Святошинського району. Літочківська сільська рада Києво-Святошинського району до складу Бориспільського району. Тим же рішенням села Дмитрівка і Петрівське Толонунської сільської ради Києво-Святошинського району об'єднані в одне село Петрівське.

    25 вересня 1963 року рішенням виконкому Київської промислової Ради смт. Димер Ірпінського міськвиконкому передано в відання обласної ради і включено до складу Києво-Святошинського району, а м. Боярка Ірпінської міськради передано в підпорядкування Васильківській міськраді. 11 липня 1964 року у зв'язку з переселенням жителів рішенням виконкому Київської обласної ради було виключено з облікових даних Києво-Святошинського району с. Мироцьке. 4 січня 1965 року був виданий Указ Президії ВР УРСР «Про внесення змін адміністративних районів Української РСР».

    Відповідно до цього Указу відбулося об'єднання промислових і обласних Рад депутатів трудящих УРСР і укрупнення районів на території УРСР. У складі Київської області, замість 12, утворилось 19 районів, серед них Києво-Святошинський район (центр м. Київ) в складі м. Боярка, Білгородської, Вузівської, Віта-Почтової, Гатнянської, Гореницької, Крюківщинської, Личанської, Мироцької, Михайлівсько-Рубежівської, Музичанської, Петропавлівсько-Борщагівської, Петрушківської, Софіївсько-Борщагівської, Тарасівської, Ходосіївської, Хотівської, Шпитьківської сільських рад.

    19 листопада 1966 року рішенням Київського облвиконкому Яблоньківську сільську раду Києво-Святошинського району включено в межі селища Буча Ірпінської міськради. 15 січня 1968 року село Мостище Горенської сільської ради Києво-Святошинського району передано в підпорядкування Гостомельській селищній раді.

    18 січня Указ Президії ВР УРСР «Про віднесення смт. Вишгород Києво-Святошинського району до категорії міського районного підпорядкування».

    30 серпня 1968 року в складі Києво-Святошинського району створена Забірська сільська рада (с. Забір'я). Тим же рішенням Київської області центр Жорнівської сільської ради Києво-Святошинського району перенесено в с. Княжичі і сільська рада перейменована в Княжицьку.20 липня 1970 року рішенням Київського облвиконкому у зв'язку з переселенням жителів виключено з облікових даних населений пункт Рудя Толокунська Толокунської сільської ради Києво-Святошинського району.

    20 липня 1970 року рішенням Київського облвиконкому включено в облікові дані села Стоянка і Мечта Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району. 25 серпня 1971 року був виданий указ Президії ВР УРСР про віднесення смт. Вишневе і інші до категорії міст районного підпорядкування.

    10 квітня 1972 року рішенням Київського облвиконкому в складі Києво-Святошинського району створено Чабанівську селищну раду смт. Чабани. Цим же рішенням розформовано Личанську сільську раду і передано с. Личанку в підпорядкування Шпитьківській сільській раді і село Неграші в підпорядкування Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району. Тим же рішенням центр Петрушківської сільської ради Києво-Святошинського району перенесено в с. Мила і сільська рада перейменована в Милівську. Реорганізовано с. Лука Музичанської сільської ради в підпорядкування Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району, с. Новосілки Хотівської сільської ради – Чабанівській селищній раді, Богданівська сільська рада Іванківського району включена до складу Києво-Святошинського району.

    27 листопада 1972 року відповідно до рішення виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих в складі Васильківського району створена Малютянська сільська рада, з центром в с. Малютянка, до якого перейшло в підпорядкування село Іванов Глевахської сільської ради. 12 квітня 1973 року був виданий Указ Президії ВР УРСР «Про створення нових районів УРСР», відповідно до якого була створена Ясногородська сільська рада в складі Києво-Святошинського району.

    22 травня 1978 року рішенням Київського облвиконкому Малютянська сільська рада Васильківського району перенесена до складу Києво-Святошинського району.

    Походження назви району «Святошинський»

    Назва «Святошинський» походить від імені людини, яка здійснила віколомний подвиг добролюбства, миротворства та милосердя. Ім'я цієї людини – Святослав, преподобний Микола Святоша. Він був сином Чернігівського князя Данила Святославовича та онуком Святослава Ярославовича, князя Київського та Чернігівського. Жив у 12 столітті.

    Коли князевич Святослав був дитиною, його всі любили і лагідно називали Святошею. А коли Святоша підріс, то виявив потяг до віри в Бога та бажання служити йому. Тому будучи уже дорослим в 1107 році, прибув він до Києво-Печерського монастиря, де прийняв чернецтво під ім'ям Миколи. А через надзвичайну його набожність мирське його лагідне ім'я Святоша поєдналося з монашеським. Так і увійшов він навіки в історію рідного краю.

    Чернець Микола Святоша був надзвичайно слухняною та працьовитою людиною. Три роки працював на кухні, рубав дрова над Дніпром та носив їх на плечах до монастиря. Наступні три роки був сторожем при монастирській брамі, а потім перейшов служити до трапезної. Де б він не працював – усе робив з великим бажанням. І навіть тоді, коли після відбуття посуху він став мовчальником в окремій келії (щоб піклуватися про спасіння своєї душі) не облишив праці: біля своєї келії посадив багато овочів і ніколи не сидів без роботи. Був Микола Святоша чорним кравцем (шив одяг). Коли ж випадав йому вільний час – багато молився. Микола Святоша відзначався миролюбством. Під час суперечок князів у 1142 році виступав як посередник і примирювач. Все, що одержував від батька та братів, віддавав на будівлю церков, обдаровував бідних. На його кошти купувалися книжки для багатьох церков. Сам преподобний Микола любив читати, мав гарну бібліотеку, яка стала основою для великої бібліотеки Києво-Печерської лаври. На гроші Миколи Святоші у 1108 році було побудовано церкву Святої Трійці, і окремо – шпиталь із церквою Святого Миколи.

    У Києво-Печерському монастирі він прожив 36 років і вже за свого життя зазнав слави великого подвижника. Упокоївся Микола Святоша 14 жовтня 1143 року. На його похорон прийшло майже все населення Києва. Мощі преподобного Миколи покояться у ближніх (Антонієвих) печерах. Землі біля Києва, що належали Миколі Святоші, він ще за життя роздав людям, що вказує на велику духовність. Тому найближчий до Києва район і названо Києво-Святошинським.

    Герб Києво-Святошинського району

    Опис герба Києво-Святошинського району

    (Затверджено рішенням Києво-Святошинської районної ради Київської області від 25.09.2003 № 91-VIII)


    За формою Герб нагадує щит дружинника Київської Русі, адже історія району тісно пов’язана з цим періодом. Це давня геральдична традиція, що використовується при створенні різноманітних Гербів в Україні.

    Тло щита умовно поділено на дві частини, уособлюючи минуле і сучасне.

    Лівий бік (минуле) – блакитного кольору. На ньому зображені церкви святих апостолів стародавнього Білгороду (нинішнє село Білогородка) – як найбільш яскрава сторінка в історії району. Блакитний колір – це колір неба, але, водночас, він уособлює надію на краще.

    Історичне минуле нашого краю багате на героїчні сторінки, які разом з тим були і трагічними: оборона Русі від печенігів у ХІ ст., боротьба з монголо-татарами в ХІІІ ст., участь у визвольній війні проти польських феодалів у ХVІ ст., повстання Коліївщини ХVІІІ ст., оборона Києва у роки Великої Вітчизняної війни.

    Правий бік (сучасне) – білого кольору, як сподівання на світле майбутнє. Білий колір також символізує чисті наміри. На білому фоні зображено суцвіття каштану. Район пристоличний, про це говорить сама назва: Києво-Святошинський, а обличчям Києва є каштан. Листок зеленого кольору, адже зелений колір – це рух, розвиток, життєдіяльність. Гілку доповнюють рожеві обриси розквітлого суцвіття каштана, адже рожевий колір – це колір мрій і сподівань.

    Внизу щита – жовтий колір стиглого пшеничного поля, який відділений двома блакитними хвилястими лініями, що символізують наявність на території району річкової мережі, озер, ставків, а також одне із занять жителів району – рибне господарство.

    Головна частина Герба обрамлена золотою гілкою (золотистий колір означає духовність), яка складається з двох частин: ліворуч на початку зображені колоски (в районі розвинуте сільське господарство), далі – листя типових для району дерев (дуб, ясен, клен, сосна, граб) як підтвердження того, що на території району працюють лісництва. Праворуч на гілці нанесені плоди (яблука, груші, черешні, виноград, смородина), що свідчить про розвинуте на території району садівництво.

    Опис прапора Києво-Святошинського району

    (Затверджено рішенням Києво-Святошинської районної ради Київської області від 25.09.2003 № 91-VIII)

     

    Прапор Києво-Святошинського району – полотнище прямокутної форми, на якому зображені рівнозначні за розміром смужки трьох кольорів: синього, білого, жовтого.

    Кольори, синій та жовтий, не даремно перегукуються з кольорами Державного прапора України, адже історія району тісно пов’язана з історією нашої держави.

    Герб Києво-Святошинського району

    Крім того, синій і жовтий – це українські національні кольори. Їх символічне значення особливе. Це знаки води та світла. Вони провіщають щедрість, велич, шану, добробут, кличуть до слави, честі, вірності, миру і злагоди. А жовтий – це ще й колір стиглого пшеничного поля. Ще здавна землі нашого району були краєм хліборобським, хлібородним. А хліб в Україні поважаться і зветься даром Божим. Над золотою нивою розкинулося сине небо.

    Символ води, тобто чистоти помислів, віри в майбутнє, доповнює на Прапорі білий колір, який присутній і в Гербі району. Адже в народному світогляді вода одухотворяє, вона очищає не лише тіло, а й людські думки і наміри.

    © 2018 Києво-Святошинська Районна Рада